Іван Андрусяк. Книга трав, дерев і птахів

Qt5Z4s83RgsІван Андрусяк. Книга трав, дерев і птахів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан. 2013, 112 с.
У «Книгу трав, дерев і птахів» увійшли як нові, так і вибрані з кількох попередніх збірок пейзажно-філософські вірші Івана Андрусяка — поета, що еволюціонував від «отруєння голосом» до «фонетики тиші». Ця книжка буде цікава всім, хто в хаосі постмодерного світу не розучився цінувати живу природність, тихий розмисел, роботу душі, божественну гармонію природи і людини.
 Післямова Олега Солов’я, ілюстрації Ганни Осадко.

Поети продемонструють неможливості мови

05 Лис 2013,  
Рубрика: Літ.Життя

До Дня української писемності та мови

П’ятниця, 8 листопада 2013 р. о 18.30

у книгарні «Сяйво книги»

(м. Київ, вул. В.Васильківська, 6)

відбудеться поетичний вечір

«Неможливості мови».

нестерова


Учасники:

Іван Андрусяк з новою поетичною збіркою «Книга трав, дерев і птахів»;

Юлія Нестерова із книжкою «Сотворіння»;

Сергій Пантюк із анонсом майбутньої поетичної збірки «Мовизна»

 Вхід вільний

пантюк

 

Іван Андрусяк та Олег Соловей візьмуть участь у V Літературному фестивалі «Покрова»

04 Жов 2013,  
Рубрика: Літ.Життя

Іван Андрусяк

Іван Андрусяк та Олег Соловей візьмуть участь у V Літературному фестивалі ім. Тараса Мельничука «Покрова». Дійство проходитиме 14 – 15 жовтня на Косівщині, Коломийщині та в Івано-Франківську. Організатор фестивалю Літературна агенція «Discursus» спільно з Івано-Франківською ОДА та Івано-Франківською організацією НСПУ.

соловей1

Олег Соловей

Іван Андрусяк представить нову збірку віршів «Книга трав, дерев і птахів». До неї увійшли як нові, так і вибрані з кількох попередніх збірок пейзажно-філософські вірші Івана Андрусяка — поета, що еволюціонував від «отруєння голосом» до «фонетики тиші». Ця книжка буде цікава всім, хто в хаосі постмодерного світу не розучився цінувати живу природність, тихий розмисел, роботу душі, божественну гармонію природи і людини.

Олег Соловей презентуватиме поетичну книжку «Час убивць». Вона містить дві збірки поезій («Час убивць» і «Убити Ельзу») і вибрані переклади. В урбаністичній ліриці донецького поета можна відчути як апокаліптичні мотиви сьогодення, так і традиції експресіоністичної поезії ХХ ст. Промовиста назва книги допоможе читачеві збагнути її провідні смислові акценти.

Нарада творчої молоді – 2013: Енергетика двітисячідесятників

Колективне фотоОтже, Всеукраїнська нарада творчої молоді року 2013-го відбулася. Відгомоніла теплими вихідними, 8–9 червня у ворзельському будинку відпочинку «Енергія».

Учасники, 40 молодих авторів з усіх областей України, за два дні встигли набратися досвіду і в класиків, і в самих себе.

BcoL2RjJ5T8

Суворі (і не дуже) куратори Василь Герасим’юк, Сергій Пантюк, Іван Андрусяк та Володимир Барна

Оскільки поетів на квадратний метр припадало значно більше ніж прозаїків (28 і 12 для порівняння, якщо вдаватися до мови чисел), секція поезії спершу ділилася на групи і підгрупи, якими молоді автори працювали під керівництвом Василя Герасим’юка, Івана Андрусяка, Вікторії Осташ, Сергія Пантюка та Володимира Барни. За прозову секцію відповідали Василь Трубай та Василь Портяк. Читати повністю

«Бурундук» Івана Андрусяка став «Білою вороною»

18 Бер 2013,  
Рубрика: Літ.Життя

burundukКнижка Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука» (серія «Книготерапія») в ілюструванні Ганни Осадко ввійшла до престижного щорічного каталогу найкращих дитячих видань світу «Білі ворони 2013» (White Ravens 2013).
«Вісім днів із життя Бурундука» Івана Андрусяка – сповнена іскрометного гумору й тонкого розуміння дитячої психології історія про реальні проблеми, які хвилюють сучасних школярів. Головний герой, Івась Боднарук, якого у школі кличуть Бурундуком, переживає першу симпатію й перші справжні розчарування, перший гіркий досвід поразки й того, що треба будь-що йти до своєї мети, не хапаючись за «позичену». Книжка ввійшла до серії «Книготерапія»; кожну з серійних книжок доповнює фаховий коментар психолога, що допоможе батькам поставитися з розумінням до дитячих проблем і відтак їх вирішити разом із дитиною. Читати повністю

Іван Андрусяк влаштував для дітей «зайчикове» свято

859594_477383868993122_1095825149_oНещодавно у Національному музеї літератури України відомий поет, прозаїк, перекладач Іван Андрусяк презентував перевидання своїх поетичних бестселерів – збірок «М’яке і пухнасте» та «Зайчикова книжечка». Вже добре відомі українським дітлахам вірші стали ще яскравішими і досконалішими.
На київській презентації поезії для читання обирали самі  маленькі читачі. Того суботнього ранку в затишній залі Національного музею літератури лунали вірші про зайчиків, котиків, вужів, бегемотів і, звісно, знаменитий вірш про голодезну Чакалку. А після того, як усі насмакувалися м’якими і пухнастими віршами, почалася неймовірна забава із зайчиковим печивом. Смачнюче печиво можна було не лише їсти, ним можна було ще й гратися! Адже за кожним зайчиковим печивком ховалося передбачення, конкурс, а то й навіть суперприз – м’які  зайчики від головного редактора «Граней-Т» Олени Мовчан. А на завершення малеча зробила паперового зайчика і, щоби зайчику було не сумно, – паперову квіточку у техніці оріґамі. Читати повністю

Майже академічний Хвильовий

11 Бер 2012,  
Рубрика: Критика

Микола Хвильовий. Вибрані твори. Упоряд. Ростислав Мельників. – К.: Смолоскип, 2011. – (Серія «Розстріляне Відродження»). 

«Карма» філолога: знайомство з книжкою починати не з початку, а з коментарів і приміток, які зазвичай уміщують наприкінці. Якщо вони, звісно, у книжці є: останнім-бо часом фахово й зі смаком відкоментований том – майже така ж дивовижа, як… українське кіно. Утім, ні – гарного українського фільму я вже кілька років не бачив, а добре відкоментовані книжки все ж періодично з’являються на полиці моєї домашньої книгозбірні. «Найсвіжіша», з якої ще не вивітрився запах типографічної фарби, – це том «Вибраних творів» Миколи Хвильового, який побачив світ у резонансній серії «Розстріляне Відродження» київського видавництва «Смолоскип». Упорядкував його, відкоментував і написав передмову відомий літературознавець і поет, доцент Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Ростислав Мельників. Читати повністю

Граматика маски

28 Лют 2012,  
Рубрика: Критика

Іван Андрусяк

[Книга без автора]. Людина в (м)асьці. – К.: Грані-Т, 2011 

Нині на книжковому ринку, кажуть, плавно настає цифровий час. Паперова книжка, на думку експертів, готується до того, щоб поступитися місцем електронній. Звісно, не вся й не остаточно – скажімо, дитяча література, поезія, класика нібито мають непогані шанси лишитися на папері, тоді як белетристиці, детективу чи фентезі судилося «оцифруватись» і приходити до читача не інакше як у вигляді файликів для закачування в букрідери. Хтозна – можливо, з часом саме так і станеться; та поки що український книжковий ринок робить на цьому поприщі лише перші не надто сміливі й не завжди владі кроки. Натомість маємо напрочуд цікавий приклад, так би мовити «експерименту навпаки» – коли книжка, народжена в інтернет-мережі, цікаво й неординарно освоює паперовий формат. Зважилося на такий експеримент київське видавництво «Грані-Т», в останні дні минулого року випустивши в світ «книгу без автора», названу «Людина в (м)асьці». У формі діалогів в ICQ тут робиться спроба художньо дослідити психологічні, соціальні та мовні мутації й трансформації, що виникають у процесі сучасного інтернет-спілкування (не лише в ICQ, а й у будь-якій іншій подібного штибу програмі чи соціальній мережі).

Феномен інтернет-спілкування багатоаспектний, тож кожен може знайти в цій книжці більшою чи меншою мірою вдячний матеріал для власних розмислів і спостережень. Принаймні в українському сегменті інтернету вже розгорнулася бурхлива дискусія стосовно жанру цього твору – чи маємо ми тут справу з нон-фікшн, себто «документальною» передачею якогось реального інтернет-листування (а відтак і з цілим комплексом морально-етичних проблем, пов’язаних із його оприлюдненням); а чи це все ж белетристика, себто художній твір, вдало замаскований під інтернет-діалог. Ну та це, як на мене, найменша проблема: навіть якщо неназваний автор і використовував тут якісь реальні фраґменти своїх діалогів, то він навряд чи розкриватиме читачам деталі своєї творчої кухні, якщо не погодився відкрити навіть власного імені чи бодай ніку. Натомість він узявся розкрити кухню цілого явища, без котрого молодше покоління сучасних освічених людей у всьому світі (за винятком хіба кількох монструозних режимів на кшталт північнокорейського) значною мірою не уявляє власного життя, – без сумніву, таке завдання має не лише право, а й обов’язок ставити перед собою художня література.

А художня література – властиво, те, що зветься «красне письменство» – це значною мірою (може, й не передовсім – але неодмінно значною мірою) робота з мовою. Мова ж бо, як усім відомо, – це напрочуд мінливе середовище, стихія… Останнім часом ця стихія змінюється дуже активно, часом навіть радикально. І одна з функцій літератури – реагувати на ці зміни, «освоювати» їх і впливати на них – у всіх можливих і неможливих сенсах упливати. Цей аспект «Людини а (м)асьці» видається мені чи не найцікавішим – бодай тому, що проблема авторства, безавторства чи трансавторства в постмодерному тексті вже добряче проговорена (зокрема й на рівні бартівської «смерті автора» та численних інтерпретацій цієї концепції) й проговорюється далі, тоді як із радикальною змінністю мови література (і далеко не лише українська) досі так і не змогла освоїтися, не кажучи вже про те, щоб опанувати ці процеси. Так, вони не всім подобається. Не лише «хронічним філологам», а й тим, хто «в житті» займається зовсім іншими, негуманітарними речами, – але МоВаВкАнТаКтЄ (вибачте, це лише один із численних прикладів) їх як культурних людей просто дратує. Однак література мусить щось із цим робити, якщо вона не хоче загубитися в сучасному світі й змарґіналізуватися остаточно й безповоротно. Література приречена на це реагувати! Оптимальних шляхів такої реакції не вироблено, а тому єдине, що залишається письменникам – метод експерименту, проб і помилок.

Ясна річ, «Людина в (м)асьці» не претендує і не може претендувати на те, щоб усі ці проблеми одним махом вирішити, – але вона принаймні вдало діагностує їх, намацуючи саме ту точку, де найдужче болить, – граматику. Справді, найпростіше відстежувати лексичні зміни – і з цим література вже не перше століття успішно дає собі раду. Так що тепер уже ні сленґом, ні суржиком, ані навіть матом у тексті нікого не здивуєш (питання про те, добре це чи погано, залишаю відкритим). Значно складніше з семантикою – але з нею поезія завжди працювала набагато успішніше, ніж белетристика. Граматика ж неодмінно залишалася «стовпом», який навіть матом не об’їдеш. Це закономірно: якщо вже розщеплюється ця структура, то все інше втрачає сенс. Так от, анонімний автор «Людини в (м)асьці» наважився працювати саме з граматикою. Звісно, наразі на рівні, сказати б, емпіричному – онлайн-спілкування, де мова ламається, кришиться, біснується, шизіє, ґлюкає; подекуди, можливо, навіть перестає бути мовою в будь-якому іншому сенсі, крім «засобу комунікації» (як відомо, ця функція мови – м’яко кажучи, далеко не єдина).

Та все ж «Людина в (м)асьці» – експеримент передовсім художньо-психологічний, а не граматичний. Так, граматика тут може слугувати об’єктом уваги лінґвістів (і соціолінґвістів зокрема), але її роль у тексті лише допоміжна і зводиться головно до забезпечення достовірності. На першому ж плані обсервування – психологія, емоція. І це дуже слушно, бо ж проблеми мережевого спілкування, без сумніву, ті ж самі, що й живого, – лише ще більше загострені, ще більше «заМасковані»… Однак пристрасті (може, саме через позірну легкість «заМасковування») напрочуд бурхливі. «Аська дозволяє гратися з людьми, за прикладом того, як кішка грається іноді з мишею. Але гра з людськими почуттями, з людськими емоціями видається доволі жорстокою та неоднозначною. Така гра нарешті набридає навіть самим учасникам. Промовисто виглядає фінал цієї історії кількох людських узаємнень, представленої перед читачем самими учасниками. Останніми двома реченнями цієї книги є питання й відповідь двох людей із реальності. Марина (Ice Queen із ICQ) зустрічає свого італійського коханого, й він їй дарує справжню італійську карнавальну маску. Дівчина приміряє цю маску, а потім питає: «– Як краще? – Краще без маски, – посміхнувся чоловік і обняв маленьку Маринку». Побавитись можна у будь-що, але найголовніше: вчасно вийти з простору гри, повертаючись до реальності, суворої та ніжної водночас; місцями – страшної, але, все-таки, єдино можливої для кожного з нас», – писав критик Олег Соловей.

Ясна річ, такий формат художнього тексту годі вважати якоюсь «панацеєю» абощо – це не більше ніж художній експеримент. Але й не менше – тому що цей експеримент дає сучасній людині змогу поглянути на саму себе, таку всю «розсучаснену», й збагнути, що вона просто людина – така, якою була, є і буде стільки, скільки відміряв їй Бог, а не залежно від швидкозмінних технологій.

Іван АНДРУСЯК

«Віршолюбики» для дітей і не тільки…

27 Лют 2012,  
Рубрика: Літ.Життя

Іван Андрусяк задав «котячу» тему

25 лютого в руському клубі «КультРа» було свято для дітей. Видавництво «Грані-Т» влаштувало дитячі читання і назвало їх «Віршолюбики». Віршолюбиків у заклад набилося стільки, що довелося доносити стільці. Приємно бачити, коли українська книжка збирає такі аншлаги. Тим паче дитяча.

Вірші для малечі читали художниця Марися Рудська, нардеп Олесь Доній, режисер Сергій Архипчук, телеведуча Юлія Банкова, поети Іван Андрусяк та Сергій Пантюк. Читати повністю

Книжки для сільських бібліотек Рівненщини

27 Лют 2012,  
Рубрика: Літ.Життя

Іван Андрусяк на Рівненщині

23-24 лютого відбувся унікальний тур письменників Івана Андрусяка та Наталки Позняк-Хоменко селами Володимирецького району, що на Рівненщині. Письменники зустрічалися з дітками в рамках акції «Книга в дарунок», організованої Благодійним фондом Василя Яніцького «Наш край». Такі поїздки давно стали традиційними, а участь в них на сьогодні взяло понад десяток авторів, які пишуть для дітей. Сільським та районним бібліотекам подаровано сотні дитячих книжок від провідних українських видавництв. Читати повністю